Минуле не вернуть,
не виправить минуле,
Вчорашне — ніби сон,
що випурхнув з очей.
Але воно живе —
забуте й незабуте,
А час не зупиняється,
а молодість біжить,
І миті жодної
не можна повернути,
Щоб заново,
по-іншому прожить.
Я , Ярослава Іванівна Панас прийшла працювати в дошкільний навчальний заклад №6 «Ромашка» 4 жовтня 1978 року. Садочок був зданий тільки в експлуатацію. Зустріла мене завідуюча Дьомкіна Галина Пилипівна і почалася буденна праця: мили вікна, чистили підлогу, фарбували вікна і батареї, завозили в групи меблі, постіль і все те, що було потрібно для прийому дітей в групи. Перша група «Колобок» почала працювати з січня 1979 року. Це була маленька група, в якій виховувались діти від 9 місяців до 2 років. Дітей в групі було багато, ці дітки ще не ходили і бавилися в манежі. На групі я працювала з вихователем Гуменюк Марією Тадеївною, нянями Галишин Ю,І., та Шереметою М.С. Багато посібників для занять виготовляли своїми руками. У цей час проводили методоб’єднання для міста з дітьми від 2 до 3років. Територія дитячого садочка була обгороджена сіткою. Зелених насаджень не було, так як дитячий садочок був побудований на піску. На пропозицію завідуючої Добронравової Галини Василівни влаштували суботник. Поїхали трактором до Спаленого села за саджанцями і кущами. Всі вони прийнялись і тепер наш садочок озеленений. На території садка росте фруктовий сад, якому дерев і не впізнати. І як приємно з дітьми ласувати соковитими яблуками, сливами, вишнями. І здається, що це все було тільки вчора, а вже минуло 38 років. Уся моя педагогічна практика цілеспрямована меті – зробити навчання дітей цікавим, допомогти їм знайти місце в колективі, виховати з них хороших людей.
У пісні співається: «Мої роки – моє багатство!», а я скажу про себе: «Моя робота - моє багатство». Мій робочий день у дитячому садку «Ромашка» розпочався 15 серпня 1980 року. Я так раділа, як дитина! Моя мрія здійснилася. До занять готувалася старанно, розповідала дітям з бажанням і так багато, що через два тижня роботи я вже говорила пошепки – сів голос. Але з часом прийшов досвід, сила голосу зміцніла. Спочатку я була оформлена на підміну відпусток вихователів, а з часом – вихователем групи. За час роботи у дитячому садку приймала участь у творчих роботах, складала сценарії дитячих свят, сценарії методичних об’єднань, розробляла тематичні заняття. Дуже подобалось складати вірші для малечі з різних розділів програми, веселі пісні для дітей, інсценівки. А ще з великим ентузіазмом сама приймала участь у вечорницях і святкових вечірках. Велика радість бачити на дитячих обличчях посмішку, відчувати тепло дитячих долоньок, коли дитинка тебе обіймає і не поспішає додому. Отже, я – на своєму місці, я потрібна дітям. З колективом мені дуже пощастило. Перша моя завідуюча – Дьомкіна Галина Пилипівна – чудовий керівник, наставник і помічник, щира людина, порадник і приклад відданості педагогічній роботі. Всі роки переймала по зернинці досвід роботи у досвідчених вихователів Канчуги Ганни Григорівни, Гусейнової Луїзи Петрівни, Крук Ганни Степанівни, Панас Ярослави Іванівни, Гуменюк Марії Теодеївни. Щаслива, що й молоді вихователі радяться зі мною. Отже, творчий шлях педагогічної діяльності продовжується. А мрія моя: надалі віддавати любов дітям і дякувати Богові, що він нагородив мене даром творити добро для малечі, розвивати в дітях творчі здібності і бути гідними громадянами своєї країни.
Дорогу я обрала у житті таку,
Яку сама обрать хотіла.
І скільки я по цій дорозі йду,
Ніколи про свій вибір не жаліла.
І завжди я гордитись буду тим,
Що доля саме так у мене склалась.
Якби ще раз прийшлося вибирать,
Я б ні хвилини не вагалась!
Здається усе було наче учора. Закінчила у 1987 році школу, вступила у Львівське педагогічне училище на дошкільне виховання. Закінчивши перший курс прийшла на практику у дитячий садок №6 «Ромашка» і залишилася там працювати до сьогоднішнього дня. Життя невпинно біжить , але є події та люди, які залишили теплі та світлі спогади. Найбільше запам’яталася мені моя наставниця Одреховська Ольга Ревівна, до якої мене, молодого вихователя привела завідувачка Дьомкіна Галина Пилипівна і повідомила: - «Це ваш наставник». В очах наставниці я побачила деяку збентеженість та доброту. Пізніше, через багато років , коли ми пригадували цю подію, Ольга Ревівна сказала що тоді вона не знала що таке наставництво і сама була збентежена. Ця людина працює і зараз, роки не змінили її, вона завжди підставить плече у будь-якій складній ситуації. З великою теплотою згадується мені моя перша няня, з якою я починала працювати у групі «Казка», Смук Софія Михайлівна. Вона навчила мене бути доброю, сильною, ніколи не здаватися у будь-яких ситуаціях. ЇЇ настанови я пам’ятаю й досі, вони завжди зі мною, допомагають мені у житті. За час роботи у садочку, а це 35 років, на моєму шляху траплялося дуже багато хороших людей щирих і добрих, відданих своїй справі, вихованню підростаючого покоління: Мацюра М.Є., Бігун Г.М., Висоцька Н.А., Гусейнова Л.П., Крук Г.П., Канчуга Г.Г., Миць М.М., Крук М.С., Корабельнікова Л.М., Гуменюк М.Т., Левицька О.Я., Тимощук М.Ф., Бойко Н.І. Я дуже вдячна долі, що вона звела мене з цими людьми.
Коли я вирішила обрати професію вихователя, мама сказала: - «Народиш своїх, тоді зрозумієш, як це не легко. Я вступила в технікум зв'язку, відпрацювала рік, народила сина, і зрозуміла - тільки дитячий садок! Завідуюча Галина Василівна, побачивши моє велике бажання, дала мені шанс працювати з дітьми. Я вступила до педагогічного училища, закінчила його, і вже тридцять два роки працюю. Вихователь – це не професія, це поклик, це відданість кожній дитині, яка є твоїм вихованцем. Я дуже щаслива, адже намагаюсь разом з батьками своїх вихованців заглянути в душу кожної дитини, побачити її неповторні глибини, краплинки добра й людяності, бажання рости й розвиватися, усміхатися й любити, бути по справжньому щасливими.
Я – Павлів Ольга Вікторівна прийшла на роботу в ДНЗ в 1983 році не маючи спеціальної педагогічної освіти. Дитячий садок з того часу став моєю домівкою і моїм університетом. Маючи велике бажання працювати і велику любов до дітей я здобувала тут трудові навики і педагогічні вміння під керівництвом завідувачки Дьомкіної Галини Пилипівни, методиста Нелі Андріївни, няні Смук Софії Михайлівни. Ці люди показали мені шлях в моє майбутнє трудове життя, вони посіяли насіння доброти, любові до дітей, фанатичне ставлення до своїх обов’язків в колективі. За час мого трудового життя було багато подій, я зустріла на своєму шляху багато людей: випадкових, фанатичних до своєї роботи, добрих і не дуже. І всі вони залишили слід і спогади в моєму серці. В нашому колективі завжди панувала атмосфера доброзичливості і розуміння, ми завжди приходили на допомогу один одному. Ділили радість, співчували коли приходила біда, допомагали один одному, щоб не втратити надію і віру ми всі з натхненням працювали на добробут садочка: працювали над покращенням дизайну садочка, над благоустроєм території, ми все робили для того, щоб дітям в цих стінах було спокійно і затишно. Випадкові люди « влітали» в наш колектив і стрімко «вилітали» з нього. Залишились ті, хто має свою роботу за сенс життя, і хто не розгубив свою любов і повагу до маленьких громадян нашої держави і хто готовий і надалі дарувати їм свою ласку, турботу і знання. Бажаю процвітання нашому закладу!